літературна мова форми її реалізації

Літературна мова - це унормована, відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує найрізноманітніші сфери суспільної діяльності людей: державні та громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту й побут людей. Вона характеризується унормованістю, уніфікованістю (стандартністю), високою граматичною організацією, розвиненою системою стилів, наддіалектністю, поліфункціональністю. Літературна мова реалізується в усній і писемній формах. Норма літературної мови - це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі суспільної комунікації.

Літерату́рна мо́ва — це оброблена, унормована форма національної мови, як в писемних так і в усних різновидах, що обслуговує культурне життя народу та всі сфери його суспільної діяльності: державні та громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту й побут людей. Вона характеризується унормованістю, уніфікованістю, стандартністю, високою граматичною організацією, стилістичною диференціацією.

- у нижчих формах загальнонародної мови – її територіальних діалектах. Літературна мова – це оброблена, унормована форма загальнонародної мови, яка в писемному та усному різновидах обслуговує культурне життя народу, всі сфери його суспільної діяльності. За функціональним призначенням – це мова державного законодавства, засіб спілкування людей у виробничо-матеріальній сферах, мова освіти, науки, мистецтва, засобів масової інформації. Літературна мова реалізується в усній і писемній формах. Норма літературної мови – це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, закріплених у процесі суспільної комунікації. Розрізняють наступні норми

Сучасна українська літературна мова функціонує у писемній та усній формах. Обидві форми свідчать про її єдність, що зумовлено єдністю мовного матеріалу: адже будь-яке слово можна реалізувати усно, вимовити, а можна й записати. Обидві форми підлягають загальномовним нормам, однак реалізація цих норм має свою специфіку, що пояснюється особливостями функціонування літературної мови в кожній з форм. /Писемна форма літературної мови обслуговує широкі кола людей в галузі державної, політичної, наукової, господарської і культурної їхньої діяльності, які здебільшого безпосередньо між собою не пов&apos.

Мовна норма - це сукупність правил реалізації мовної системи, прийнятих на певному етапі розвитку суспільства як взірець. Літературна норма виконує важливі суспільні функції - вона забезпечує взаєморозуміння членів суспільства, полегшує процес спілкування. Наявність усної та писемної форм вираження. Літературна мова має дві форми вираження -усну та писемну. Обидві форми використовують ті самі літературні норми, але кожна з них має свою специфіку (табл. 1). Вона визначена насамперед призначенням: усна форма розрахована на слухача, а писемна - на читача.

Літературна мова - це вища (наддіалектпая) форма існування мови, для якого характерні висока ступінь обработанности, поліфункціоналиюсть, стилістична диференціація, тенденція до регламентації. За своїм культурним і соціальним статусом літературна мова протистоїть територіальним діалектам, різним типам побутово-розмовної мови, просторіччя. Літературна мова - це мова офіціальноделових документів, письмово-побутового спілкування, шкільного навчання, мова науки, публіцистики, мова художньої літератури, всіх проявів культури, що мають словесну форму вираження. Літературна мова - категорія історична.

Українська літературна мова має дві форми вираження (існування) усну й писемну. Вони успішно поєднуються, але кожна з них має специфічні ознаки. Основна відмінність полягає в тому, що усна мова розрахована на слухове сприйняття, неповторювана, а писемна розрахована на зорове сприйняття, може відтворюватися без змін багато разів. вторинна форма його реалізації, неофіційність стосунків, емоційне забарвлення, виразність, багатство жестів, міміки, інтонації (вигуки, окличні речення, риторичні питання).

3. Поняття літературної мови. Літературна мова - це унормована, відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує різні сфери діяльності, культурні потреби людей: державні й громадські установи, освіту, науку, пресу, художню літературу, театр, побут тощо. Літературна мова протиставляється діалектам, просторіччю, жаргонам. Літературна мова має дві форми - усну й писемну. Українська літературна мова характеризується уніфікованістю, унормованістю, стандартністю, високою граматичною організацією, розвиненою системою стилів. Офіційно-діловий стиль має три підстилі, для кожного з яких властиві певні жанри реалізації. Таблиця 1. Підстилі.

Поняття літературної мови. Співвідношення понять: загальнонародна мова, літературна мова, діалектна мова. Діалектна основа сучасної української літературної мови. Літературна мова — відшліфована форма загальнона¬родної мови, що постає на основі її писемної форми і в усному та писемному виявах обслуговує життя нації: державну діяльність, законодавство, науку, культуру, художню літературу, театр, засоби масової інформації. Сучасна українська літературна мова опрацьовується науковцями, письменниками та іншими діячами культури і науки. Для стилістики важливо чітко розмежувати поняття загальнонародна мова та літературна мова.

Літературна мова має дві форми реалізації: усну і писемну. Усне мовлення - це така форма реалізації мови, яка вимовляється, являє собою процес говоріння та обслуговує безпосереднє спілкування людей, побутові й виробничі потреби суспільства. Писемне мовлення – це така форма реалізації мови, яка зафіксована на папері і розраховане на зорове сприймання, та функціонує в галузі державної, політичної, господарської, наукової та культурної діяльності. Українська літературна мова постійно розвивається і збагачується. Цей процес супроводжується усталенням та шліфуванням обов’язкових для всіх літературн.

Літературна мова обслуговує всі сфери діяльності суспільства (матеріально-виробничу, державну, культуру, радіо та телебачення, пресу, освіту, науку, художню літературу, побут людей); є засобом вираження національної культури та національної самосвідомості українців. Українська літературна мова сформувалася на основі південно-східних (середньонаддніпрянських ) говорів, які раніше й ширше за інших закріпилася в художніх творах та науковій літературі. Початком нової української літературної мови умовно вважається 1798 рік, коли вийшли друком три перші частини „Енеїди” І.П.Котляревського.

Літературна мова - система елементів мови, Мовних засобів, відібраних з національної мови та оброблених майстрами слова, громадськими діячами, видатними вченими. Ці кошти сприймаються як зразкові і загальновживані. Для носіїв мови літературна мова - це вища форма національної мови. він обслуговує різні сфери людської діяльності: Політику, науку, культуру, словесне мистецтво, освіту, законодавство, офіційно-ділове спілкування, неофіційне спілкування носіїв мови (побутове спілкування), міжнаціональне спілкування, преса, радіо, телебачення. 1 форма реалізації.назви усна - письмова свідчать про те, що перша - звучить мова, а друга - графічно оформлена. Це їх основна відмінність. Усна форма відвічна.

ФОРМИ РЕАЛІЗАЦІЇ СТИЛЮ: монолог і діалог. ОСНОВНИМИ РИСАМИ наукового стилю є поняттєвість і предметність, об’єктивність, точність, логічність, аргументованість викладу, наявність цифрових даних, схем, таблиць, діаграм, малюнків, відсутність образності, емоційності та індивідуальних авторських рис. В історії української літературної мови художній стиль посідає особливе місце. Адже саме із художньої творчості І. Котляревського започаткувалася нова українська літературна мова. Тривалий час цей різновид залишався єдиним повнокровним стилем, оскільки інші стилі через обмежені державною системою функції не могли природно розвиватися.

Літературна мова - оброблена форма загальнонародної мови, що володіє більшою чи меншою мірою письмово закріпленими нормами; мову всіх проявів культури, що виражаються у словесній формі. 1. Визначення. Літературна мова - завжди результат колективної творчої діяльності [1]. Уявлення про "закріпленості" норм літературної мови має відому відносність (при всій важливості і стабільності норми вона рухлива в часі). Не можна уявити собі розвинену і багату культуру народу без розвиненого і багатого літературної мови. Ось чому розрізняються письмово-книжкова і усно-розмовна форми літературної мови, виникнення, співвідношення і взаємодія яких підпорядковані певним історичним закономірностям.

Літературна мова - це оброблена, унормована форма загальнонародної мови, як в писемному так і в усному різновидах, що обслуговує культурне життя народу та всі сфери його суспільної діяльності: державні та громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту й побут людей. Вона характеризується унормованістю, уніфікованістю, стандартністю, високою граматичною організацією, розвиненою системою стилів. Писемна форма літературної мови функціонує в галузі державної, політичної, господарської, наукової і культурної діяльності. Усна форма літературної мови обслуговує безпосереднє спіл.