літературна мова та її норми

Літературна мова - це нормована мова з погляду лексики, граматики, орфографії, орфоепії (тобто це певні критерії вживання слів та речень). Мовна норма - це сукупність загальновизнаних, кращих, найпридатніших мовних засобів, що вважаються правильними на певному історичному етапі. Лексична норма - це відбір словесних засобів, які сприяють встановленню певного мовного стилю. Орфографічна - це орієнтація в написанні на останнє видання "Українського правопису" та на нормативні словники. Граматична - це вибір правильних словоформ, а також правила побудови речень та словосполучень, орфоепіч.

Унормованість - одна з основних ознак літературної мови. Норма літературної мови - це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, закріплених у процесі суспільної комунікації. Розрізняють такі мовні норми: 1) орфоепічні - регулюють правильну вимову звуків, наголошення слів; 2) лексичні - встановлюють правила слововживання; 3) граматичні - передбачають правильне вживання граматичних форм слів, усталену побудову словосполучень, речень; 4) стилістичні - визначають вживання мовних засобів відповідно до стилю мовлення; 5) орфографічні - охоплюють правила написання слів та їхніх ч.

1. Норма літературної мови – це сукупність мовних засобів, що відповідають системі мови й сприймаються її носіями як зразок суспільного спілкування в певний період розвитку мови і суспільства. Виробляються мовні норми суспільно мовною практикою народу, відшліфовуються майстрами слова різних стилів, обґрунтовуються мовознавчою наукою і узагальнюються певними урядовими і науко – освітніми актами. Мовознавці розрізняють такі мовні норми: Орфоепічні норми – це сукупність правил вимови голосних, приголосних звуків та звукосполучень у потоці мовлення. Наприклад, в українській мові дзвінкі приголосні.

Літературна мова - це унормована, відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує найрізноманітніші сфери суспільної діяльності: державні й громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту, побут. Вона характеризується, стандартизованістю, високою граматичною організацією, розвиненою системою стилів. Мо́вна но́рма — сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі спілкування. Головні ознаки мовної норми — унормованість, обов'язкова правильність, точність, логічність, чистота і ясність, доступність і доцільність.

Літерату́рна мо́ва — це оброблена, унормована форма національної мови, як в писемних так і в усних різновидах, що обслуговує культурне життя народу та всі сфери його суспільної діяльності: державні та громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту й побут людей. Вона характеризується унормованістю, уніфікованістю, стандартністю, високою граматичною організацією, стилістичною диференціацією.

Поняття літературної мови. Мовна норма. Поняття стилю та жанру. Офіційно-діловий стиль, його найважливіші риси. Мовна норма - це вироблені мовною практикою освічених людей правила вимови, вживання слів, їх граматичних форм та сполучень із іншими словами. Усі, хто користується українською мовою як засобом спілкування, повинні знати мовні норми й обов'язково дотримуватися їх. У сучасній українській літературній мові існують такі типи норм: -- орфоепічні - вимова звуків і звукосполучень; -- орфографічні - написання слів

Норми української літературної мови. Назва норм. Що регулюють норми. Орфоепічні норми Лексичні норма Граматичні норми Стилістичні норми Орфографічні норми Пунктуаційні норми. Норма літературної мови — це сукупність загальноприйнятих правил, якими користуються мовці в усному і писемному мовленні. Опанування норм сприяє підвищенню культури мови, а висока мовна культура є свідченням культури думки. Щоб говорити і писати правильно, треба добре знати всі розділи мовної системи. А щоб говорити і писати добре, треба вміти відбирати в конкретній ситуації спілкування найбільш вдалі, доречні мовні засоби — слова, словосполучення, речення.

Норми літературної мови– це сукупність загальновизнаних мовних засобів, що вважаються правильними і зразковими на певному історичному етапі. Мовні норми характеризуються: Ø системністю (наявні на всіх рівнях мовної системи); Ø історичною зумовленістю (виникають у процесі історичного розвитку мови); Ø соціальною зумовленістю (виникають у зв’язку з потребами суспільства); Ø стабільністю (не можуть часто змінюватися). Із поняттям «мовна норма» пов’язане поняття «культура мови». Культура мови– це прагнення знайти найкращу форму для висловлювання думок, яке ґрунтується на бездоганному знанні мовних .

Літературна мова — варіант загальнонародної мови; загальнонаціональна мова, оброблена майстрами (письменниками, науковцями, митцями, учителями та ін.), відзначається наявністю орфоепічної та граматичної норми й обслуговує багатоманітні культурні потреби народу. Літературна мова — це оброблена, унормована форма загальнонародної мови, яка в писемному та усному різновидах обслуговує культурне життя народу, всі сфери його суспільної діяльності. Формується вона на базі середньо наддніпрянських говорів у к. 18 - на п. 19 ст. За функціональним призначенням літературна мова є мовою художньої літератур.

Літературна норма - це система загальноприйнятих, перевірених часом зразкових одиниць мови всіх рівнів і правил їх відбору та вживання. Найважливішими її властивостями є: 1. кодифицирования, тобто закріпленість у вигляді системи норм і . Кодіфіціруется вимова (знаменням часу, а не знаменує; договір щодо Чорноморського флоту, а не дОговор); правопис (агентство, а не агенство); лексичне значення слів і стійких оборотів (шокувати - бентежити порушенням загальноприйнятих норм поведінки, а не приводити в стан шоку); морфологічні форми слів (група вчителів вирішувала завдання, а не прорешівала, на "Ехе Москви" нараду, а не на "Ехо Москви".

Унормованість — головна ознака літературної мови. Норма літературної мови — це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі суспільної комунікації. Розрізняють різні типи норм: орфоепічні (вимова звуків і звукосполучень), графічні (передавання звуків на письмі), орфографічні (написання слів), лексичні (слововживання), морфологічні (правильне вживання морфем), синтаксичні (усталені зразки побудови словосполучень, речень), стилістичні (відбір мовних елементів відповідно до умов спілкування), пунктуаційні (вживання розділових знаків). Норми характериз.

Літературна мова - це нормована мова з погляду лексики, граматики, орфографії, орфоепії (тобто це певні критерії вживання слів та речень). Мовна норма - це сукупність загальновизнаних, кращих, найпридатніших мовних засобів, що вважаються правильними на певному історичному етапі. Лексична норма - це відбір словесних засобів, які сприяють встановленню певного мовного стилю. Орфографічна - це орієнтація в написанні на останнє видання "Українського правопису" та на нормативні словники. Граматична - це вибір правильних словоформ, а також правила побудови речень та словосполучень, орфоепіч.

Тема 2. Українська літературна мова, умови її функціонування. 1. Українська літературна мова як унормована форма загальнонародної мови української нації. 2. Поняття мовної норми, її соціальне значення. 3. Основні стилі та колоритно-стильові різновиди писемної та усної форм. сучасної української літературної мови. Українська національна мова являє собою історично складену мовну спільність, що об'єднує всю сукупність мовних засобів українського народу, в т.ч. діалекти, професійну, розмовну мову. Вищою формою української національної мови є літературна мова. Вона розвинулась на основі писемн.

Мовна норма є ознакою літературної мови. Літературно мовна норма – усталені, загальноприйняті правила, регламентації, взірці вживання мовних засобів у писемному і усному мовленні. Літературно мовна норма є обов’язковою для всіх її носіїв. Мовні норми. Регулюють правильність. Приклади. графічні. передавання звуків на письмі. робочі, а не робочи; чотирма, а не чотирьма.

Норма літературної мови– це сукупність мовних засобів, що відповідають системі мови й сприймаються її носіями як зразок суспільного спілкування у певний період розвитку мови і суспільства. Мовними нормами мають володіти всі носії української мови. Вони – єдині і загальнообов'язкові. Виробляються мовні норми суспільномовною практикою народу, відшліфовуються майстрами слова різних стилів, обґрунтовуються мовознавчою наукою і узаконюються певними урядовими і науково-освітніми актами.

Норми літературної мови – це сукупність загальноприйнятих правил, якими користуються мовці в усному й писемному мовленні. Літературна мова – це вища форма вияву національної мови, відшліфована форма загальнонародної мови, якій властиві: багатофункціональність, унормованість, стандартність, уніфікованість, розвинена система стилів. Вона обслуговує всі сфери діяльності суспільства (матеріально-виробничу, державну, культуру, радіо і телебачення, пресу, освіту, науку, художню літературу, побут людей); є засобом вираження національної культури, національної самосвідомості українців. Найголовніша оз.